Реалізація національного

компонента змісту освіти у курсі іноземної мови

Педагогічна наука розглядає нацiональний компонент змicmy ocвimu як систему знань про рідну мову, icmopiю свого народу, його традициї, звичаї, iдеали, автентичні джерела piдної культури, а також культури інших народів та національностей, що проживають на території Українu. Водночас передбачається включення знань про міжнародні стосунки країни, її природні умови i ресурси, економічний стан, наукові досягнення, етнічні процеси тощо [1]. Отже, національний компонент змicmy ocвimu включає засвоєння, володіння та використання учнями у навчальній та суспільній діяльносmi системи знань про Україну та український етнос. Тому цi знання мають бути належним чином відображені в кожному навчальному предметі, враховуючи його специфічні навчальні та виховні цілі й завдання, а особливо у кypci іноземної мови (англійської).

Основними структурними компонентами, що забезпечують реалізацію національного змісту освіти у кypci iнoзeмнoї мови є змістово-iнформаційний та технологічний. В основу змістово-нформаційного компонента покладено принцип yкpaїнознавства. Органічно узгоджуючись із лінгвокраїнознавчим та міждис- циплінарним подходами викладання, він визначає зміст навчального матеріалу, сприяє поглибленню знань про українську етнокультуру разом із набуттям знань про культуру іншомовного (англійського) етносу.

У пошуках доцільності використання українознавчого матеріалу ми спиралися на систему українознавства як методологічну основу, інтегруючий чинник знань про українську ментальність, етнопсихологію, етнокультуру, що виступає важливим засобом розвитку цілісної нацюнально свідомої особистості. Грунтовне висвітлення окреслених питань знайшло своє відображення у працях сучасних вчених (П.П. Кононенко, В.О. Коротаєва-Камінська, Б.М. Ступарик, Т.П. Усатенко, Г.Г. Філіпчук та ін.). 3-поміж важливих функцій, які визначають роль та місце українознавчих знань у змісті навчального предмета “іноземна мова” назвемо такі:

iдеологічнa, що дозволяє поставити навчально-виховний процес з iноземної мови на “світоглядний грунт національної культури” (П.Кононенко);

— духовна, що забезпечує оволодіння учнями морально-етичними українськими цінностями, формує моральні підвалини особистості;

— інтелектуально-пізнавальна — полягає у збагаченні та розширенні знань учнів про українську культуру та буттєвість  [2].

Урахування цих функцій у доборі навчального матеріалу українознавчого характеру (інформаційні тексти, дидактичні завдання, навчальнi ситуації тощо) сприяє розвитку національного самоусвідомлення та самоідентифікації шкільної молоді, самопізнанню себе як носія piдної культури, утверджує почуття національної гідності.

Відбір змісту є складним питанням педагогічної теорії та практики викладання навчальної дисципліни i водночас потужним засобом впливу на світогляд молодої людини, формування її морально-етичних поглядів, переконань, життєвих цінностей. Ми здійснили спробу розробити критерії відбору змісту національного компонента для курсу іноземної мови:

— тематична значущість та актуальність навчального матеріалу, його узгодженість із лінгвокраїнознавчою тематикою;

— відповідність інформації про Українy та українську культуру історичній oб'єктивності та науковості;

— спрямованість на розвиток та культивування позитивних національних духовних якостей сучасного школяра;

— насиченість навчального матеріалу подіями, образами та символікою української культури;

— емоційна забарвленість навчальної інформації;

— відповідність віковим психологічним особливостям та інтересам учнів.

На нашу думку, ці критерії дають змогу визначити якість навчального матеріалу з точки зору його національної забарвленості, що є умовою не лише забезпечення учнів знаннями про рідну культуру, але й мовної та інтелектуальної готовності бути гідними громадянами України у діалозі з представниками іншомовних культур.

Розробляючи українознавчий зміст для дисципліни “іноземна мова”, в нашому випадку англійська, ми вважали за доцільне визначити та врахувати у навчальному процесі такі його складові:

— узгодженість навчальної тематики блоку “Українa” з тематикою блоку “Країна, мова якої вивчається”;

— українознавчі інформаційно-пізнавальні навчальні тексти (суспільно-політичні, культурно-історичні, професійно-орієнтовані, узуально-поведінкові);

— інформація про yкpaїнcькi реалії (суспільно-політичні, історичні, етнографічні, географічні, культурологічні);

— приклади народної мудрості (прислів'я, приказки, примовки, крилаті вислови, етичні повчання);

— зразки вербальної інформації (безеквівалентна лексика, національно забарвлена лексика, звукоімітаційна лексика, фразеологізми, метафори, афоризми);

— зразки невербальної інформації(мiмiкa, кінесетика, проксеміка).

Врахування цих напрямів у змісті українознавчого матеріалу дозволяє реалізувати два важливих завдання:

1) забезпечити компаративний підхід до викладання іноземної мови, суть якого полягає в умінні учнями проводить мовні паралелі, аналізувати, зіставляти та порівнювати явища та реалії іншомовної культури з рідною, бачити спільні та відмінні риси між етносами та культурами, сприймати та толерантно ставитися до незрозумілого, несхожого;

2) наповнити навчальний матеріал образами та символікою української культури, що сприяє утриманню учнів у полі рідної буттєвості, поглиблює почуття національної самосвідомості.

Ефективність впливу знань про українську етнокультуру на формування світогляду та виховання національних почуттів досягається завдяки використанню таких дидактичних принципів:

·        інтеграції знань;

·        компаративності;

·        діяльності та самодіяльності;

·        зв'язку навчання та виховання з життям;

·        новизни.

В основу пошуків навчальних технологій, які б сприяли не лише зацікавленню культурною спадщиною, історією та традиціями українського народу, але й трансформували ці знання у внутрішній світ учня, тобто стали надбанням особистісної культури, освіченості та духовності, мотивували життєві потреби і діяльнicть, покладено комунікативно-діяльнісний підхід. Перевага його полягає в тому, що він ставить акцент на самонавчанні та самовихованні учня шляхом його залучення до активних форм навчання, де можна проявити свої здібності, інтелект, знання та життєвий досвід у вирішенні конкретного завдання чи проблеми, а також виробити власне ставлення до неї.

Моделюючи проблемні ситуації, які відбивають культурно-соціальні явища та досвід народу, ми спонукаємо учнів до вдумчивого ставлення та критичної оцінки явищ повсякденного життя українського суспільства, свідомого вибору власної позиції та відповідної поведінки. Як активний учасник навчального процесу учень засвоює культурні та моральні норми суспільства. Отже, серед технологій навчання віддаємо перевагу діалоговим, кооперативним, проблемно-пошуковим, ігровим, індивідуалізованим. Такий вибір не випадковий. Вони найкраще передають етнокультурну інформацію та соціальний досвід; посилюють почуття групового “ми” (ми — українці); розвивають соціально-перцептивні здібності, культуру міжособистісного спілкування, етнонаціональну ідентичність та самосвідомість.

Чільне місце в організації навчально-виховного процесу на уроках англійської мови посідає метод спілкування, оскільки він пронизує усі сфери предметної діяльності людини: пізнавальну, перетворювальну та ціннісно-осмислювальну. Концентруючись у процесі спілкування, ці сфери предметної діяльності формують у молодої людини потреби, здібності, вміння спілкуватися з нав- колишнім світом (з іншими людьми, природою, самим собою). Процес спілкування має велике практичне значення, бо грунтується на повазі, симпатії, потребі долучатись до цінностей іншої особи і тим самим народжує духовну спільність.

На нашу думку, організація спілкування на уроці може мати якісний виховний результат за умови дотримання моделі, що включає такі етапи: пізнай — відчуй — дій. У такий спосіб активізуємо як інтелектуально-розумову, так й емоційно-чуттєву та вольову сфери особистості. Педагогічна практика засвідчує, що найефективнішими навчальними методами та формами проведения уроків є дискусії, дебати, “круглі столи”, конференції та прес-конференції, pольові ігри, творчі проекти та інші види групової діяльності. Таким чином, учні залучаються до спільної духовної праці, метою якої є спільний процес пізнання, що базується на обміні думок та досвіду, відкритті нових вимірів дійсності, спільному творенні альтернатив, усвідомленому розумінні актуальних життєвих проблем та понять, які викликають гострі дискусії у суспільстві.

Успішне проведення будь-якої розмови чи дискусії вимагає дотримання певних правил як з боку учня, так i з боку вчителя. Серед них виділяємо такі:

— створення атмосфери довіри та партнерства, яка б давала змогу кожному учневі вільно висловлювати свої думки та почуття;

— толерантне ставлення до опонента та повага його точки зору: бути почутим i не бути осудженим;

— апелювання до фактів та подій повсякденного життя й власного досвіду у своїх аргументах;

— активна участь кожного учасника в обговоренні;

— колективний пошук нових ідей, альтернатив, рішень та ставлення до проблеми, що є предметом дискусії;

— заохочення творчої ініціативи. Спостерігаючи за учнями у процесі спілкування, ми можемо аналізувати рівень їхньої обізнаності з укpaїнською етнокультурою, ставлення до сучасних процесів державотворення, тобто загальний рівень національного самоусвідомлення сучасного школяра. Таким чином, національний компонент змісту ocвiти у курсі іноземної мови є одним із важливих засобів прилучення учнів до культурної спадщини не лише іншомовного етносу, але й рідного народу. Пізнання духу, культури, психології, способу мислення народу-носія мови зумовлює потребу в осягненні власних етнонаціональних витоків, розумінні особливостей рідної культури, мови, традицій.

Зауважимо, що якісна змістова наповненість українознавчої інформації в системі навчання іноземної мови у поєднанні з відповідними навчальними технологіями має потужний виховний потенціал i впливає на формування світоглядних позицій школярів, становлення їx громадянськості.

Лimepamypa:

1.     Гончаренко С. Український педагогічний словник. — Київ: Либідь, 1997. — 376 с;

2.     Черниш Н., Васильєва Ю., Голяка О., Поляруш Б., Старченко Т. Національна самосвідомість студентської молоді (соціологічний аспект). Торонто-Едмонтон-Львів: Вид-во Канад. інст. Українознавчих студій, 1993. — 158 с.;

3.     Фіцула М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Видавничий центр “Акаде- мія”, 2001. — 528 с. (Альма-Матер);

4.     Кононенко П.П. Українознавство — народознавство. Стан, проблеми, перспективи розвитку // Розбудова держави. — 1993. — №10. — С.ЗЗ — 50;

5.     Kopomаєвa-Камінська В.О. Українознавчий аспект змісту педагогічної освіти (1917 — 1995 рр.) / П.П. Кононенко (ред.). — К.: Лотос, 1997. — 262 с.;

6.     Усатенко Т.П. Становлення семантичного поля терміна “Українознавство” // Освіта і управління. — 1999. — №3.— Том3. — С.15 — 20;

7.     Ступарик Б.М. Про мету національного виховання в Україні // Педагогіка i психологія. — 1996.— №2. — С.87 — 94;

8.     Філіпчук Г.Г. Українська етнокультура у змісті національної загальної та педагогічної освіти.— Чернівці: Прут,1996.— 322с.