Учитель іноземної мови і

психологічна допомога підліткам

         Підлітковий вік (від 10 — 12 до 14 — 15 років) є перехідним на шляху дорослішання людини. Притаманні йому психофізіологічні особливості, зміни, що відбуваються у цьому віці, їx наслідки настільки суттєві, що дають змогу віднести його до “складного віку”, потребують зваженого, компетентного впливу дорослих, насамперед батьків i вчителів.

         Природно постає питання про необхідність подання підліткам певної психологічної допомоги.

         У підлітковому віці відбувається процес біологічного (в тому числі й статевого) дозрівання. Дитячий організм перебудовується в організм дорослої людини, що справляє глибокий вплив на психіку i поведінку. “Насамперед підліток починає усвідомлювати себе як особистість. Звідси виразно виступає почуття власної гідності i справедливості. Підліток дуже чутливий, коли недооцінюють його можливості, підходять до нього зі старою міркою, як до дитини” [3, с.276]. Відчуття дорослості, новий pівень домагань вступають у суперечності зі ставленням оточуючих. Це стає основною причиною численних конфліктів з дорослими, спонукає підлітків до зближення зі своими ровесниками, тобто із середовищем, яке краще розуміє їx.

         Фізичний, у тому числі й статевий розвиток підлітків і пов'язане з цим зростання активності, не підкpiплені таким же швидким психіч- ним дозріванням, штовхають до розширення кола спілкування, пошуку розваг, “дружби” з представниками протилежної статі, сприяють появі відхилень у поведінці, нових захоплень, не пов'язаних з навчанням. Погіршується, іноді дуже piзко, ставлення до навчальних дисциплін, до занять, знижуються показники навчання, ускладнюються відносини з учителями, батьками. Уже в 7 класі учні починають пропускати заняття, недбало виконувати домашні завдання. Нерідко приходять до школи взагалі не готовими до уpоків.

Усе це стосується й іноземної мови, до того ж значно більшою мi- рою. Справа в тому, що, на відміну від інших навчальних дисциплін, вона потребує щоденної систематичної праці, заучування i регулярного повторення лексичного та граматичного матеріалу, виконання численних вправ. Такі особливості предмета входять у різкий дисонанс з новою спрямованістю підлітка, з притаманною йому нестійкістю психічного стану й поведінки, з нездатністю багатьох до цілеспрямованої систематичної праці.

         Тому не випадково методисти й учителі занепокоєно підкреслюють, що “...у сьомому класі ... відзначається зниження мотивації до вивчення іноземної мови у школярів” [6, с.28 — 29]. Підлітковому віку притаманні й інші психологічні особливості, які справляють істотний вплив на характер i результативність навчальної праці. До них, зокрема, варто віднести прискорене вдосконалення мислительних процесів, якісну зміну процесів сприйняття i запам'ятовування у напрямі їx більшої довільності, загальне погіршення пам'яті. Усе це супроводжується розвитком теоретичного, абстрактного, творчого мислення, здатності до аналізу, узагальнень і висновків [2, с.137]. Особливо глибокий вплив на продуктивність оволодіння лексико-граматичним матеріалом справляє зниження у підлітків здатності до мимовільної уваги і пов'язане з цим погіршення мимовільної пам'яті. На думку психологів, “мимовільна увага, яка найбільше сприяє запам'ятовуванню і розумінню мови, ...слабшає ... до 12 poків...” [5, с.69]. У той же час у підлітків зміцнюється довільна увага, котра може триматися до 40 хвилин [1, с.20]. У результаті пам'ять набуває все більш довільного характеру. В цілому ж вона погіршується [7, с.162].

         Погіршенню запам'ятовування i збереження навчального матеріалу сприяють i названі раніше зміни в поведінці підлітків, їx ставлення до школи, занять іноземною мовою. Зниження мотивації навчання не може не справити негативного впливу на запам'ятовування матеріалу. Причому “забувається те, що перестає бути для особистості... важливим, а частково і те, що йде у розpiз з її прагненнями” [7, с.189].

         Звичайно ж, методистам, учителям необхідно знати вci ці особливості школярів-підлітків, враховувати їx у своїй педагогічній діяльності. Що тут особливо важливо? Яку психологічну допомогу слід подавати підліткам?

         Під психологічною допомогою при вивченні iноземної мови слід розуміти сукупність зaxoдiв, спрямованих на нейтралізацію впливу i зниження рівня прояву тих негативних психофізіологічних особливостей, які притаманні школярам. Вона покликана забезпечити корекцію взаємин і поведінки учнів 7 – 9 класів, досягнення більш високих навчальних результатів. До таких особливостей належать: прискорене біологічне дорослішання підлітків i пов'язане з цим зростання домагань на відповідне ставлення оточуючих; зміщення спрямованості інтересів, погіршення ставлення (у значної частини учнів) до вивчення іноземної мови; зростання загальної активності, розширення кола інтересів, що супроводжується підвищеною імпульсивністю, неорганізованістю, зниженням посидючості, здатності до зосередження уваги; схильність до аналізу явищ, які сприймаються, до їx систематизації; прискорене забування лексико-граматичного матеріалу, погіршення його запам'ятовування.

         Цей перелік дає змогу достатньо обгрунтовано виявити основні заходи педагогічного впливу, спрямованi, в кінцевому підсумку, на корекцію ставлення підлітків до вивчення мови, на підвищення результатів оволодіння нею. До них слід віднести:

         Забезпечення доброзичливих, довірливих, поважливих взаємин учителя i учнів, визнання (i підкреслювання) “дорослості” останніх.

·      Актуалізацію мотивації учнів з метою поліпшення їх ставлення до вивчення іноземної мови.

·        Залучення до навчальної праці; заходи, спрямовані на підвищення інтересу до неї.

·        Прагнення вчителя нейтралізувати розкиданість, недостатню організованість, зосередженість учнів.

·        Проведення роботи, спрямованої на систематизацію нового i раніше вивченого навчального (особливо граматичного) матеріалу.

·        Заходи щодо збільшення обсягу лексико-граматичних знань, навичок та умінь, підтримання почуття задоволення від досягнутих результатів.

         Зупинимося на перелічених напрямах і заходах психологічної допомоги учням-підліткам більш докладно.

         Щодо взаємовідносин. Учитель 7 – 9 класів повинен добре розуміти характер, особливості i невідворотність тих змін, котрі відбуваються в учнів. Моралізаторство, підвищені вимоги, незадовільність оцінки в такій ситуації здебільшого безсилі. За всієї обмеженості часу уроку, щільності запланованих справ надзвичайно важливо вийти на “дорослий” стиль спілкування з учнями: обговорювати (з класом, індивідуально, поза заняттями) труднощі, які виникають, негативні прояви у поведінці, результати навчання. Більше уважного, доброзичливого ставлення, підтримки, заохочення, довіри. “...Визнання дорослості, довіра до можливостей підлітка, схвалення його образу думок і дій формують віддане ставлення підлітка до дорослого”[3, с.357]. Замість вичитування i вимог — з'ясування причин, порада, побажання. Не бути сухим, злим, нервовим. Викликати дoвipy, повагу до себе.

         Слід впливати на погляди i ставлення підлітків до вивчення мови не стільки через пояснення важливості оволодіння нею, скільки за допомогою яскравих, переконливих прикладів iз життя, наведених по ходу заняття, використовуваних у текстах для читання.

         Про актуалізацію мотивації. Варто ширше використовувати по- закласні форми впливу: індивідуальні бесіди, спільні заходи мовою, що вивчається, роботу з активізації домашнього читання та аудіювання магнітофонних записів. Усе це справить вирішальний вплив на ставлення учнів до іноземної мови, до вчителя, сприятиме накопиченню лексико-граматичних знань, мовленнєвих навичок і умінь.

         Великі мотиваційні можливості мають комунікативний підхід до вивчення мови, організація жвавого, зацікавленого спілкування учнів на основі обговорення навчальних ситуацій, організації рольових ігop. Такі заняття сприяють формуванню в них розуміння важливості вивчення мови для свого майбутнього, задоволенню потреби у спілкуванні, оволодінню відповідними навичками. По суті, актуалізуються ocновнi мотиви навчальної праці.

         Підтримання інтересу. Особливо діловим є такий характер роботи вчителя, котрий викликає iнтepec до змicтy вивчаємого матеріалу, до форми проведення занять. Про це говорить той відомий факт, що чимало учнів захоплені певними предметами під впливом конкретних учителів. Цікаві заняття відзначаються емоційністю проведення, розмаїттям видів навчальної праці, її практичною спрямованістю, доступністю, результативністю. Важливо забезпечити обов'язкове досягнення i переживання ycпixiв кожним школярем. Краще за все ці умови peaлізовуються на основі i в ході комунікативного характеру проведення занять. Сам процес навчального cпiлкування, розв'язання проблем відповідає схильностям підлітків до обговорення з ровесниками питань, що виникають.

         У xoдi рольової гри розмаїття ролей розширює зміст спілкування за межі повсякденного життя школярів, дає змогу “програвати” майбутні життєві ситуації. Це також відповідає їхнім потребам у пізнанні навколишнього життя, якостей i особливостей поведінки людей. Нарешті, рольові ігри справляють благотворний емоційний вплив на учнів, тим самим сприяючи підвищенню інтересу до занять. Тому вважається, що рольова гра є “одним з ефективних засобів створення мотиву до іншомовного спілкування...” [6, с.29].

         У ході реалізації комунікативного підходу важливо створювати ситуації, близькі та зрозумілі у підлітковому віці. Їх обговорення іноземною мовою буде ненав'язливо сприяти корекції поглядів i поведінки учнів.

         Щодо боротьби з безладністю підлітків. Усі заходи, спрямовані на поліпшення ставлення школярів до вивчення іноземної мови, найбільшою мірою сприяють зосередженню їхньої уваги i зусиль на цьому предметі, зниженню розпорошеності захоплень. У той же час слід застосовувати спеціальні прийоми, покликані підвищувати організованість, посидючість, цілеспрямованість, наполегливість учнів:

         1) демонстрацію вчителем особистого прикладу орга- нізованості, зібраності, акуратності;

         2) виклад фактів, прикладів, які переконливо підтверджують важливість прояву і реaлізaцiї цих якостей;

         3) привернення уваги школярів до прикладів зразкового виконання i оформлення класних i домашніх завдань;

         4) заохочення організованих, пунктуальних, акуратних учнів;

         5) обов'язкове реагування на факти неуважності, неорганізованості, недостатньої акуратності й пунктуальності; реакція вчителя на такі випадки має бути доброзичливою, супроводжуватися відповідними рекомендаціями, упевненістю в здатності учня (учнів) виправити становище;

         6) чіткий перелік домашніх завдань;

         7) обов'язковий контроль повноти їx виконання;

         8) контроль стану зошитів, відсутності в них вирваних аркушів, завершеності виконання завдань. Звичайно ж, особливої "уваги i впливу потребують ті учні, які відзначаються яскраво вираженими відхиленнями у характері роботи.

         Заходи щодо систематизації знань. У підлітковому віці відбува- ються глибокі зміни в характері пізнавальних процесів: усе більше розвиваються аналітико-синтетична діяльність, прагнення зрозуміти виучувані явища, опиратися на словесно-логічну (смислову) пам'ять, звертатися до прийомів опосередкованого, мимовільного запам'ятовування [1, с.20 — 23]. “...Для підлітка,— підкреслював Л.С. Виготський,— згадувати — означає мислити. Його пам'ять настільки логізована, що запам'ятовування зводиться до встановлення i знаходження логічних відношень, а пригадування полягає в пошуку пункту, котрий має бути знайдений” [7, с.162]. Усе це дає змогу формувати в учнів 7 — 9 класів систему, зокрема, граматичних знань. 

Така можливість надзвичайно важлива, оскільки лише систематичні знання добре зберігаються в пам'яті. Учні успішніше орієнтуються в них, правильно й оперативно застосовують у практичній (у даному разі мовленнєвій) діяльності.

         Щодо шляхів формування системи граматичних знань. До 7 класу значна частина граматичного матеріалу вже вивчена. Тому для формування системи граматичних знань (нових i раніше вивчених) дуже важливо:

         1) постійно мати в клаci таблиці видо-часових форм дієслова у різних способах i станах, частіше звертатися до них при вивченні нових положень для їх порівняння з раніше вивченими, виявлення спільного i специфічного в них, для створення стійкого образу сукупності дієслівних форм, розуміння місця, pолі і особливостей кожної з них;

         2) обов'язково ув'язувати нові граматичні положення з раніше вивченими, підкреслюючи їх спільність i характерні особливості;

          3) при викладі нових граматичних положень і правил виділяти їх основний зміст (уникати численних варіантів, винятків). У подальшому основну увагу слід звертати на досягнення чіткого розуміння i міцного знання учнями відповідних положень, уміння викласти їх своїми словами, виявляти під час сприйняття усних i письмових текстів, наводити відповідні приклади. Головне ж –навчити  школярів використовувати ці положення практично, в ході комунікативної мовленневої діяльності.

         Про збільшення обсягу знань. Зазначені раніше зміни в поглядах i відносинах учнів-підлітків, у характері їхніх пізнавальних процесів не сприяють стійкому накопиченню лексико-граматичних знань з мови, що вивчається. Більше того, відбувається неминуче за цих умов забування знань, набутих у попередні роки. Це ускладнює оволодіння новим навчальним матеріалом, знижує можливості участі у навчальній комунікативній діяльності, викликає негативні думки про власні здібності. Такий стан учня прискорює процес забування навчальної інформації. Утворюється замкнене коло.

         Протистояти цьому можуть лише систематичне включення у навчальну роботу в класі i вдома раніше засвоєного лексико-граматичного матеріалу, його повторення, накопичення (протягом усіх pоків навчання) словника в зошитах школярів, наявність у них лаконічного підручника практичної граматики. В учня будь-якого класу повинен бути весь словниковий запас і весь граматичний матеріал, що вивчалися у попередніх класах. Інакше учні відповідного класу в кращому разі володітимуть лише лексико-граматичним матеріалом поточного року навчання.

При цьому говорити пpo систематичне повторення, мимовільне запам'ятовування, закріплення раніше вивченого не доводиться. Це не може не справити негативного впливу на накопичення іншомовних знань, на рух вперед у володінні іноземною мовою.

         Щодо мимовільного запам'ятовування. “За інших рівних умов мимовільне запам'ятовування значно ефективніше довільного. Нама- гання запам'ятати треба вважати однією з головних умов успішності запам'ятовування” [7, с. 218]. Такий висновок особливо важливий при навчанні учнів середніх класів, коли у них відбувається зниження рівня довільної уваги i пам'яті. Він говорить про необхідність (поряд з опорою на довільне запам'ятовування навчальної інформації в ході живої, практичної мовленневої діяльності) ширше спиратися і на її мимовільне запам'ятовування. Для цього необхідно частіше зосереджувати увагу учнів на певних лексико-граматичних явищах, спонукати їx запам'ятовувати, перевіряти ступінь запам'ятовування. Важливо прищеплювати звичку до такої роботи. При виконанні ж домашніх завдань мимовільне запам'ятовування вимови, написання i значень cлів, граматичних структур і правил повинно переважати. Недооцінка його значення призводить до того, що раніше засвоєний матеріал (особливо в попередніх класах), не будучи протягом тривалого часу використаний у нових текстах, неминуче забувається.

         Старші підлітки швидко перетворюються у молодих юнаків. На них чекає відповідальний етап життя i навчання у старших класах, закінчення школи, вибору професії. Їм належить пережити глибокі зміни у cвoїx поглядах, ставленнях, поведінці. Це накладе істотний відбиток на їxнi взаємини з оточуючими людьми, на навчальну активність та її результати. Тому дуже важливо (у руслі подання психолопчної допомоги) підготувати старших підлітків до цих майбутніх змін для того, щоб вони успішніше реалізовували власні позитивні прояви і, що особливо суттєво, змогли безболісно подола- ти негативні сторони cвoїx вікових психологічних і фізіологічних особливостей.

         До таких особливостей слід віднести:

         1. Зміцнення почуття самостійності i незалежності; прагнення зрозуміти, вирішити будь-яку справу самостійно; зростання критичності у поглядах i відносинах.

         2. Формування самосвідомості, життєвої позиції, поглядів на життя, своє місце в ньому, на якості людей i свої власні, загострення уваги до особистих життєвих планів.

         3. Зростання професійної спрямованості, диференціацію інтересів, ставлення до навчальних предметів.

         4. Прояв схильності до виконання життєво важливої, з погляду юнака, навчальної роботи, надання переваги деяким предметам.

         5. Потребу в спілкуванні, самовираженні.

         6. Підвищення ролі взаємин з представниками протилежної статі i пов'язане з цим розширення контактiв, захоплень, участь у громадських заходах, що відволікає від навчання.

         7. Загострення схильності до аналізу, узагальнень і висновків, до самостійного досягнення розуміння суті i закономірностей виучуваних явищ.

         8. Зростання організованості, цілеспрямованості дій, стійкості поведінки, здатності до вольового регулювання своїх дій і вчинків.

         9. Подальше погіршення пам'яті. “...Учні старших класів, як правило, ...погано пам'ятають завчені слова i швидко забувають значення конструкцій...” [5, с.69]. Це пов'язано не тільки з фізіологічними віковими змінами, а й з розширенням сфери захоплень молоді, а також із зростанням навчального навантаження у старших класах i перевтомою [3, с.370 — 378; 4, с.41 — 44].

         Враховуючи такі очікувані психологічні особливості юнацького віку, вчителі (i батьки) повинні вже у 8 – 9 класах звертати увагу на забезпечення поступової адаптації до них учнів-підлітків. Насамперед слід підтримувати товариські відносини з учнями, підвищувати теоретичний piвень викладання, надавати тим, хто навчається, більше самостійності у навчальній праці, передавати менш досвідченим колегам досвід організації такої роботи, загострювати професійну спрямованість навчання, створювати більше можливостей для виявлення учнями самостійного, творчого підходу до розв'язання навчальних завдань. Важливо розуміти вікові особливості майбутньої поведінки, взаємин підлітків i в xoдi розв'язання комунікативних навчальних завдань, обговорення текстів, наведення відповідних прикладів підводити їx до усвідомлення джерел, суті та особливостей поведінки i вчинків, здійснюваних у юнацькому віці, до висновків про необхідність завчасної підготовки до них. Використання розглянутих засобів психолого-педагогічного впливу дасть змогу учителям іноземних мов більш успішно нейтралізувати негативні прояви відносин i поведінки школярів-підлітків, зробити значний внесок у розв'язання навчально-виховних завдань школи.

Літepaтypa

1. Ерчак Н.Т. Психологические особенности развития иноязычной ре- чи у школьников и студентов.— Диссерт... канд. психол. наук.— Минск, 1978.

2. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе.—

М.: Просвещение, 1991. 3. Ковалев А.Г. Психология личности. — М.: Просвещение, 1969.

4. Кон И.С. Психология старшеклассника: Пособие для учителей. — М.: Просвещение, 1980.

5. Крашенинникова Е.А. О роли запоминания в изучении языков // Иностр. языки в школе. — 1967.— #4.

6. Скляренко Н.К., Олейник ТИ. Обучение диалогической речи с использованием ролевой игры в VII классе // Иностр. языки в школе.— 1985 #1.

7. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти / Под ред. Ю.В. Гиппенрейтер, В.Я. Романова.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979